Психосоматичні аспекти захворювань очей.
Ми сприймаємо світ через очі, але лише на початковому етапі. Далі мозок бере на себе задачу трансформування оптичних сигналів у те, що ми зрештою "бачимо".
Наша зорова система постійно стикається зі значним потоком складної, неповної та суперечливої інформації. У таких умовах мозок задіє всі можливі механізми, аби впоратися з цими протиріччями і створити послідовне сприйняття майже за мить. Проте, оскільки ці процеси несвідомі, вони можуть призводити до помилок в інтерпретації, що яскраво ілюструється явищем зорових ілюзій.
Іншими словами, картинка, яку ми бачимо, є скоріше інтерпретацією зорової кори мозку, ніж точним відображенням реальності. Можна сказати, що наше сприйняття світу – це своєрідна оптична ілюзія.
Світогляд, переконання, установки та емоційна складова відіграють важливу роль у формуванні зорового сприйняття. Якщо людина обмежує свій погляд на світ, відмовляючись бачити те, що не вписується в її картину світу, це може позначитися і на фізичному стані її очей.
Крім того, сильний стрес і тривога здатні вплинути на зір. Високий рівень адреналіну змушує зіниці розширюватися, щоб забезпечити краще бачення потенційних загроз. Але якщо стрес триває довго, надмірне напруження очей стає причиною їхньої світлочутливості і перенавантаження.
Офтальмолог Вільям Бейтс вважав, що основною причиною порушень зору є психічна напруга. Він стверджував, що акомодація здійснюється не лише через зміну кривизни кришталика, але й через вплив зовнішніх м'язів очного яблука. Відповідно, щоб покращити зір, потрібно передусім навчитися розслаблятися та позбуватися внутрішнього напруження і регулярно виконувати вправи для очей.
Психосоматика захворювань очей часто пов'язана з психологічними бар'єрами: небажанням бачити реальність чи униканням певних аспектів життя. Іноді ці причини настільки глибоко приховані в підсвідомості, що людина навіть не усвідомлює їх.
Деякі психологи вважають, що погіршення зору – це скоріше шкідлива звичка, ніж хвороба. Щоб подолати цю проблему, потрібно замінити стару звичку новою – і коли мозок її засвоїть, повернення назад буде малоймовірним. Окуляри – це "милиці" для очей, але справжнє покращення можливе лише через роботу над собою: тренування м'язів очей і боротьбу із внутрішніми психологічними обмеженнями.
Захворювання і характер людини тісно взаємопов’язані: характер формує долю, а зміна особистісних якостей здатна змінити життєвий шлях. Самоповага грає ключову роль у цьому процесі: низька самооцінка та ненависть руйнують людину зсередини. Очі – це «дзеркало Душі» та нашого ставлення до світу. Проблеми із зором можуть виникати тоді, коли людина на глибинному рівні відгороджується від чогось у своєму житті або внутрішньо незадоволена навколишньою реальністю, не бажає «дивитися правді в очі», має страх перед майбутнім.